Казка про змію

Жила-була одна змія у лісі. В неї була своя нора. По сусідству з нею жили інші змії. Й от одного разу набридло змії життя в темному лісі й вона подалася в пошуках нового. Коли змія виповзла з лісу на зелений луг, то відразу закохалася в нього! Й там потоваришувала з конем. Кінь був до неї дуже люб'язний, дозволяв вилазити йому на шию, а потім біг як стріла через просторий луг, так він ділився почуттям свободи. Потім змія знайшла спільну мову з котом, який мешкав неподалік в селищі. Кіт розважав своїм муркотінням та протяжною мовою. Змія знайшла для себе нову нору та й оселилася там. Її вірні друзі завжди були поруч. Але одного разу кінь занедужав, а кіт кудись зник. Змія почувалася самотньою, і якийсь неначе таємний голос почав кликати її назад до лісу. Коли змія повернулася до лісу, зібрались сусіди, щоб послухати її розповідь. Змія багато розповідала про сонце, яке в лісі ледь пробивається через верхівки дерев. Коли змія зібралась на пошуки кота, вона помітила одну гарну змію, яка обкрутилась навколо старого пенька, і дивилась на неї своїми темними очима. Вона їй нагадала про щось забуте але рідне. Змія підповзла до неї ближче, заповзла на пеньок і скрутилася кільцями. Вона залишилась у темному, прохолодному лісі, разом з іншою змією. Вони стали жити удвох, в одній норі, над якою зацвіли лісові квіти і щоранку лягали промені сонечка.

(21.09.2012)

Казка про хлопчика, який став акулою

Жив-був маленький, слабкий хлопчик. Багато хто його ображав, принижував, i нiкому не було до нього особливого дiла, навiть богу. Вiн любив гуляти, особливо на березi моря, на самотi. Одного разу, вiн заплив на човнi далеко у вiдкрите море, й побачив зграю акул, їх трикутнi поплавцi вороже кружляли навколо човна. Вже дорослий хлопчик подумав: "Нехай цi страшнi риби розiрвуть мене нa шматки, однак я нiкому не потрiбен", i кинувся в синю воду. В одну мить хлопчик перетворився на велику та страшну акулу. Iншi акули прийняли його до своєї зграї. Коли наступала нiч, хлопчик приймав свiй колишнiй вигляд й виходив з моря на берег, там вiн лежав на пiску й дивився в темне, зоряне небо, а коли наступав ранок, повертався в море морським звiром. Люди стали поговорювати, що диявол з'явився в їхнiх краях, й дуже боялись. Вiн переплив всi моря й океани, побачив всю красу пiдводних глибин. Вiн втратив багато часу, постарiв у пошуках своїх ворогiв, коли люди купаються в морi, й кожного подолав. В газетах були заголовки, про жахливi напади акули на туристiв. Коли хлопчик-перевертень помстився своїм ворогам, вiн зник в глибинi синього моря, бiльше нiколи не виходив на берег, й нiхто його не бачив. От така сумна казка про хлопчика, який став акулою.

(19.08.2012)

Казка про письменника та квiтку

Жив - був один письменник. Письменник той був вiдомий, книжки його були популярнi. I от одного разу зустрiв вiн красиву дiвчину й покохав її. Але часом мiж закоханими було щось не так. Якось зiбрав свої речi письменник i поїхав за мiсто, на природу у пошуках музи. Сiв вiн пiд старим дубом та й заснув. I приснилось йому, що сидить вiн пiд тим само старим дубом, а поруч польова квiтка, поглянув вiн на неї i зрозумiв, що немає нiчого прекраснiшого, у своїй простотi. Зрозумiв письменник, що даремно проявляти почуття словами або ж в подарунках, а лише мовчанням. Прокинувся письменник i його душу вiдвiдали дивнi вiдчуття. З того часу покинув вiн писати свої книги, неповернувся до своєї дiвчини, й нiхто незнає, що з ним було далi. А можливо вiн став камiнням або польовою квiткою, й тепер лише вiтер гуляє над ним.

(19.08.2012)

lyrics

                       AXXX

Ах, разлучит осень дерево с листвой.
И пошлет гонца срочно за зимой!
Как влюбленных дико - просто разлучат.
А вокруг станцует желтый листопад.
А когда наступит белая зима,
И не будет видно от любви следа,-
Вот тогда увидишь правду на земле.
И другую больше не ищи нигде!
А осенний ветер все в душе моей...
Иль весной, иль летом повстречались с ней.
Может быть ты спросишь - Где меня искал?
Я скажу - Смотри, стих для тебя соткал.

( 2011 г. )

lyrics

                    MANEKEN

На витрине магазина манекен стоит.
Для показа он одежды. Эта кукла словно спит.

Утонченна, неподвижна. Сделана с пластмассы.
В бутике их несколько. Они все прекрасны!

Стройные девицы в тишине стоят,
В разных положениях. Одеждами пестрят.

Молчаливы и горды. В полумраке ждут,
Когда снова в магазине белый свет зажгут.

Современную одежду эти куклы представляют,
И пределы магазина никогда не покидают.

У них взгляды равнодушны, словно айсберг холодны,
Им живое все все чуждо, ведь они внутри пусты.

Так проходят дни и ночи, а за ними и года..
И покажется, что куклы будут так стоять всегда.

Неподвижно и спокойно. Без особых перемен.
И продлится бесконечно этот сладкий-сладкий плен.

Но однажды вечером, манекен, что на витрине,
Проронил слезу из глаза..Было тихо в магазине.

Свет давно погас. Что же с куклой стало?..
Манекену слезы лить..Ну уж, не пристало!

И с чего бы это вдруг манекен тот ожил!
Мимолетно посмотрел на уют где прожил..

Много времени стоял. Как должно-быть сложно
Расставаться с бутиком, идти осторожно.

Модную одежду девушка с себя сняла,
Дверь открылась в магазине, и она ушла.

По пустому городу, по одной из улиц,
Девушка идет нагая, но нигде нет лиц.

Город словно мертвый, ни души нигде.
Только кошка ходит тихо в стороне.

Ветер к морю уведет стройную девицу,
За собою позовет, как свою сестрицу.

p.s.

На витрине магазина манекен стоит..

(сентябрь, 2005г.)